Юрій Яновський

Юрій Яновський — неперевершений майстер прози. Його твори збагатили українську літературу хвилюючим духом епохи нечуваних битв і пристрастей.
Юрій Іванович Яновський народився 27 серпня 1902 р. в селі Майєрове (тепер с. Нечаївка Компаніївського району Кіро­воградської області) в селянській родині.

Сім'я мала дев'ятеро дітей; злидні й нестатки змушували її кілька разів змі­нювати місце свого мешкання, з 1917 р. жили в Єлисаветграді, де батько працював на заводі сільськогосподарських машин. Далі — Єлисаветградське земське реаль­не училище, яке у 1919 році Юрій закінчив на відмінно, по закінченню — вступ до механічного технікуму, з 1919 по 1921 рр. поєднував навчання зі службою у різних ус­тановах.

В 1922 року їде до Києва, вступає до Київського політехнічного інституту (1922-1925), його одногрупником був майбутній конструктор космічних кораблів Сергій Корабльов. Проте інститут закінчити не вдалось. Довелося повертатися до Єлисаветграда.

Це цікаво

Щоб всебічно вивчити життя, по-справжньому заглибитися в люд­ську психологію, Юрій Яновський, як і Антон Чехов, і Степан Васильченко, вважав, що письменник повинен мати не літературну професію.

Проте стати інженером-конструктором йому так і не вдалось — його виключено з комсомолу, від нього відвернулась кохана дівчина.
Янов­ський змушений був повернутися додому. Причиною цьому стало те, що поблизу Майєрового було вбито фіна­гента, звинувачення впало на Юркового дядька Петра Миколайовича.
Згодом убивць знайшли, дядька було реабілітовано, але в той період над родиною Яновських нависла загроза.

Але під час навчання Юрій Яновський брав участь у літературній студії інституту, входив у театральні кола столиці, допомагав акто­рам і режисерам театру-студії імені Г. Михайличенка у створенні ряду вистав, виявляючи неабиякі знання фольклору, і написав у співавторстві з С. Греєм гротескну п'єсу «Камергер», співробітни­чав з групою київських панфутуристів.

У 1922 р. Яновський під псевдонімом Георгій Ней в Київській га­зеті Пролетарская правда надрукував перший вірш «Море» росій­ською мовою. Цей перший вірш був написаний Яновським ще тоді, коли він ні разу не бачив моря — це була данина книжній морській романтиці, адже море — символ свободи, уславлення людської муж­ності. Але море Яновського — це уславлення людської солідарності, інтернаціонального братерства трудящих.

З віршами українською мовою Яновський уперше виступив у 1924 році. У газеті «Більшовик» було опубліковано вірш «Дзвін» і новелу «А потім німці тікали». Ця новела була першим прозовим твором письменника, далі він повністю перейшов на прозу. Наступного року Яновський видав збірку новел «Мамутові бив­ні» , до якої включені новели, створені на матеріалі конкретних подій громадянської війни.

Якийсь час працював у редакції газети «Більшовик», активно виступав як публіцист, підписуючи свої статті та нариси псевдоні­мом Юр. Юрченко.
У 1925-1926 pp. працював на Одеській кінофабриці художнім ре­дактором, у цей період надрукував збірку новел «Кров землі». Перші дві збірки раннього періоду творчості включили в себе романтичні новели. У цей же період Яновський написав два нариси про режисера О. Довженка («Історія майстра» і відгук-есе про фільм «Звенигора» (1927)). Написане 1927 року оповідання «В листопаді» присвятив О. Довженкові. В Одесі створив кілька кіносценаріїв — «Гамбург», «Fata morgana» й ін.

Про майстрів кіно в 1930 році опублікував книжку нарисів « Голлівуд на березі Чорного моря ». 3 1927 жив у Харкові. Належав у різний час до «Комункульту», «Жовтня», ВАПЛІТЕ, «Пролітфронту», але ця приналежність була здебільшого формальною.

Це цікаво
Народне життя було тим джерелом, до якого Яновський щоразу при­падав спрагло, благоговійно, душа його прагнула бути там, де вирувало життя. Вже після смерті письменника було виявлено вже забутий факт: коли в 1931 році театр «Березіль» вирішив підготувати виставу на честь колективу харківського Тракторобуду (спектакль називався «Народжен­ня гіганта»), то тексти для нього написали Юрій Яновський і Мирослав Ірчан, і були це, здається, чи не перші спроби в українській літературі написати про сучасний робітничий клас.

Хоча основних літературних успіхів Ю. Яновський досягне в прозі драматургії, але писання віршів не облишатиме упродовж усього життя. Кращі з них увійшли до збірки «Прекрасна УТ» (1928), що була через чотири роки перевидана з деякими доповненнями. Кілька пізніших поезій датуються сороковими і п'ятдесятими роками, в друк не видавалися. Вони стали відомими лише після смерті письменника, коли вийшло перше п'ятитомне зібрання його творів 1958-1959).

Підсумком літературної молодості стали два романи — « Майстер корабля» та «Чотири шаблі». Ю. Яновський і Микола Хвильовий - найвизначніші романтики в ук­раїнській літературі першої половини XX ст. Як співець морської романтики, Яновський найяскравіше виявив себе в першому ро­мані— «Майстер корабля».

Роман «Майстер корабля», створений письменником у 1928 році, являє собою мемуарну розповідь То-Ма-Кі (Товариша Майстра Кіно). Твір був задуманий автором ще в часи роботи на Одеській кінофабри­ці, а реалізація цього задуму відбувалася після приїзду в 1927 році до Харкова.

Датою створення другого роману — «Чотири шаблі» — вважаєть­ся 1931 рік. Того ж року Яновським було опубліковано кілька його розділів в журналі «Красная новь». Це гостро критикований і дов­гий час заборонений роман, у якому знайшов романтичне відобра­ження стихійний народний рух у добу відбудови української держав­ності. Після опублікування твору за Яновським потягнувся шлейф звинувачень, ніби його роман творився на хвилі «націоналістичної романтики». Майже півстоліття роман «Чотири шаблі» залишався предметом найбезглуздішої критики і був, по суті, вилучений з лі­тературного процесу.

Проте письменник продовжував літературну працю, виявивши себе і як драматург. 1932 року вийшла окремим виданням п'єса «За­войовники».
1935 р. — опублікування роману «Вершники». За змістом, жит­тєвим матеріалом й за художньою вагою «Вершники» — один із кращих творів радянської літератури про героїку громадянської війни.

У другій половині 30-х років у письменника визріває задум нового епічного твору «Капітани», але звершити задумане не вдалося.
Зростання таланту Яновського-драматурга позначене створенням романтичної трагедії «Дума про Британку» (1937). Перші постанов­ки п'єси театральна критика не сприйняла. Пізніше її було перероб­лено, і останній варіант вже не викликатиме так багато критичних нарікань. За її мотивами М. Вінграновським було створено фільм, а В. Губаренком — оперу.

З 1939 року письменник живе в Києві. У той час було опубліко­вано п 'єсу з сільського життя « Потомки ».
1940 р. виходить збірка дуже дотепних, сповнених живим гумо­ром оповідань «Короткі історії», серед яких — гостросюжетне опові­дання «Шпигун», дорожній нарис «Дорога на Запоріжжя», роман­тичні новели « Чапай », « Романтик », « Червонарм », оповідання моно­логічного типу «Василь Палійчук, гуцул», «Іван», «На зеленій Бу­ковині» кілька портретних новел («Наталка», «Ганна Антонівна»).

1944 рік — вихід збірки новел «Земля батьків», до якої увійшли твори: «Коваль», «Генерал Макодзьоба», «Дівчинка у вінку», «Яс­трубок», «Комісар», «Україна».
Кілька років (воєнних і повоєнних) Ю, Яновський працював ре­дактором журналу «Українська література» (з 1946 р. «Вітчизна»), в роки війни був військовим кореспондентом, багато їздив по країні. На Нюрнберзькому процесі був одним із кореспондентів радянської преси, що дало змогу написати цикл хвилюючих репортажів «Лис­ти з Нюрнберга» (1946).

1945-1946 рр. — робота над романом «Жива вода» (1947), який у пізнішій редакції (після смерті письменника) публікувався вже під назвою «Мир» (1956). Твір про військовий і трудовий героїзм наро­ду у роки війни та повоєнної відбудови. Праця для людей була тією живою водою, яка загоювала рани, нанесені ворогом. Твір спочат­ку був сприйнятий схвально, але через деякий час зазнав руйнівної критики, організованої Л. Кагановичем. Письменник змушений був надрукувати в «Літературній газеті» лист, у якому «визнав» і свою «відірваність од життя», і «формалістичний задум» роману, і «шкід­ливі деталі» в ньому. Твір довелось переробляти.

Не дивлячись на слабке здоров'я, Яновський довго витримував тиск репресій, але змушений був реабілітуватись перед урядом цик­лом з мистецького погляду анемічних «Київських оповідань», за які у 1949 р. отримав Сталінську премію.
Ю. Яновський це ще одна трагічна постать в українській лі­тературі. Талановитий майстер, автор творів, що збагатили україн­ську літературу новими темами й ідеями, був змушений виправдову­ватись і пристосовуватись до режиму. Але, незважаючи на гоніння з боку критики, спадщина письменника здобула широке визнання читачів.

Не дивлячись на так звану капітуляцію перед тоталітарним ре­жимом, твори Яновського поруч з творчістю таких визначних май­стрів слова, як М. Хвильовий, М. Зеров, Максим Рильський, Є. Плужник шли в класичний фонд літератури українського Відродження першої половини XX століття.

Останнім твором письменника стала п'єса «Дочка прокурора», у глядачі побачили за кілька днів до смерті її автора. В останні роки життя Ю. Яновський створює сценарії художніх фільмів «Зв'язковий підпілля» (1951), «Павло Корчагін» (за мо­вами роману М. Островського «Як гартувалася сталь», 1953) та сценарій документального фільму «Микола Васильович Гоголь» 1952).

25 лютого 1954 р. Юрій Іванович Яновський помер.

Подібний матеріал

  1. ПАВЛО АРСЕНОВИЧ ГРАБОВСЬКИЙ (1864-1902)
  2. ГРИГОРІЙ ФЕДОРОВИЧ КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО (1778-1843)
  3. ІBAH ПЕТРОВИЧ КОТЛЯРЕВСЬКИЙ (1769-1838)
  4. СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО (1879-1932)
  5. ОСТАП ВИШНЯ (1889-1956)