весілля

Скільки чудових свят є в нашому житті! А яка краса таїться у старовинних традиціях, обрядах! Повернені із забуття, вони знову входять у нашу дійсність, прикрашають її, роблять незабутньою. Весілля — одне з таких свят. Про нього, мабуть, мріють усі дівчата і, переконана, більшість хлопців. Бо воно є початком справді дорослого, самостійного, відповідального життя, у когось — легкого й радісного, у когось — складного й драматичного. Але це потім, а поки що — свято, подібного до якого, мабуть, немає.

Найголовніша особливість весілля — це його багатогранний характер, що робить свято справжньою народною драмою. А драма, як відомо, включає в себе різні мистецтва: танець, спів, музику, ігрові дії.

«Сценарій» весільної обрядовості складається з кількох актів: сватання, оглядин, заручин, запросин, розплітання коси тощо. І в кожному акті — скарби усної народної творчості. Під час дошлюбного спілкування молоді люди зустрічалися на вечорницях, досвітках, посиденьках. А тут без розваг — пісень, танців, хороводів — не обходилося. Під час сватання старости обов'язково розповідали про «куницю-красну дівицю» і «князя-молодця», причому дотримувалися певних умов гри: тричі стукали у двері, батьки дівчини робили вигляд, що все для них є справжньою загадковою несподіванкою, дочка теж виконувала свою роль.

У кожному епізоді весільного обряду були свої «родзинки». Напередодні весілля влаштовували дівич-вечір — символ прощання нареченої з вільним життям. Дівчата готували вінки для молодих, хтось із подруг або брат розплітав косу нареченій, і, звичайно ж, дії супроводжувалися піснями. «А брат сестрицю та й розплітає» — ця пісня ніби прощання дівчини з рідними. У багатьох піснях згадуються ялина, червона калина, хрещатий барвінок, васильки — ті рослини, які споконвіку символізували красу, молодість, дівочу чистоту.

У весільних піснях, ігрових діях, танцях розкривалися переживання всіх учасників обряду, їхні сподівання на щастя і любов молодих. За цими творами можна вивчати психологію наших предків. І, на мою думку, у сучасних обрядах варто відновлювати хоча б деякі елементи старовини, бо в них краса поетична і краса духовна - те, що так потрібно всім і завжди.

Подібний матеріал

  1. Народна дума як ліро-епічний жанр фольклору
  2. Відтворення селянського побуду в оповіданні П. Куліша «Орися»
  3. Зовнішня і внутрішня краса людини
  4. Людина – істота суспільна
  5. Мій образ рідної землі