Степан Васильченко биография

Степан Васильченко (Степан Васильович Панасенко) народився 8 січня 1879 року в місті Ічні на Чернігівщині в бідній селянській родині. Змалку батракував. Але велика сім'я жила дружно, тут панував культ пісні, читали книги. Батько письменника, який сам був грамотним, намагався будь-що дати освіту діям, вивести їх у люди. 1886 року хлопець вступає до Ічнянської п'ятирічної школи. Стає кращим учнем, здобуває право залишитися при школі на два роки стипендіатом для підготовки у вчительську семінарію. Готуючись працюва­ти народним вчителем, займається самоосвітою.

У 1895 році Васильченко вступає до Коростишівської вчитель­ської семінарії, де вчиться упродовж трьох років. Продовжує зай­матися самоосвітою, проймається волелюбними ідеями, пише пер­ші літературні твори. По закінченню навчання (1898) йде вчите­лювати в с. Потоки на Канівщині. Виявляє педагогічний талант і любов до дітей. Відкриває вечірні класи для дорослих. Бореться за навчання рідною мовою, через що потрапляє до числа «неблагонадійних».

В ці роки Степан Васильченко веде щоденник, займається літе­ратурною творчістю. У 1900 році пише поему про долю селян-переселенців «Розбита бандура».
Через два роки молодого вчителя переводять до Богуславської школи на Київщині, але через незгоди з місцевим начальством не працює й року. Бере участь у підпільному гуртку, виявляє пропаган­дистські здібності, цікавиться фольклором, захоплюється творчістю Шевченка та Марка Вовчка, світовою класикою. Вирішує продовжи­ти педагогічне навчання і в 1904 році вступає до Глухівського вчи­тельського інституту. В цей час країна знаходилась на порозі рево­люції. Студенти включаються у політичну боротьбу, організовують страйк. Серед організаторів страйку — С. Васильченко.
Провчившись в інституті півтора роки, залишає навчання, тому що цей заклад не задовольняє його, не сприяє літературній праці, працює в школі на Полтавщині, потім переїжджає на Донбас «до живого й шумного шахтарського життя».

Але 1906 року був безпідставно заарештований разом із двома іншими вчителями. Півтора роки проводить у Бахмутській тюр­мі. Там на основі тюремних вражень пише новели «Спасенник» та «Пацанок». У 1908 році хворий на тиф і виснажений письменник виходить на волю і повертається в Ічню до старенької матері. Вчителювати Степа­ну Васильченку було категорично заборонено, і він цілком віддається літературі, а на прожиття заробляє приватними уроками.

3 1910 року Степан Васильченко живе у Києві, працює журналіс­том в ліберально-буржуазній газеті «Рада», пише оповідання «Ро­ман» , «Циганка» , новелу «На чужину». А вже у 1911 році вийшла збірка його творів «Ескізи», куди увійшли оповідання «Мужиць­ка арифметика», «Роман» і «У панів». Через рік створено дві нове­ли — «Дощ», «Дома».

З початком Першої світової війни письменника було мобілізовано на фронт. Він перебуває на передових позиціях, командує саперною ротою. Пише п'єсу «Не співайте, півні, не вменшайте ночі», опові­дання «Отруйна квітка», «На золотому лоні», «Під святий гомін», «Русин», «Чорні маки», «Окопний щоденник», де показує жахи імперіалістичної бійні. Ці твори входять у збірку «Оповідання». 1917 року хворого С. Васильченка відправляють у Святошинський санаторій, потім демобілізують.

На початку 20-х років Васильченко подорожує з хоровою капелою «Думка» по Лівобережній Україні, спостерігає за життям. З 1921 року повертається до педагогічної діяльності, працює у Києві завідувачем дитячим будинком, учителем української мови і літератури Київської школи № 61 імені І. Франка. Керує драмгурт­ком, очолює шкільну літературну студію. Водночас займається лі­тературною діяльністю. У ці роки письменником написано новелу «Мати» (пізніше змі­нює назву — «Чайка»), повість «Талант», оповідання «З самого по­чатку» , «Записки вчителя». 31925 по 1928 роки створює оповідання «Авіаційний гурток», «Червоний вечір», «Олив'яний перстень», но­велу «Лісова новела», «Літературно-критичні записи». У 1929 році вийшла друком повість «В бур'янах».

Першого березня 1929 року в Києві широко відзначено п'ятдесятиліття новеліста. Але загострення хвороби змушує письменника залишити роботу.
1 серпня 1932 року Степан Васильченко помирає. Похований у Києві на Байковому кладовищі. У січні 1979 року за рішенням ЮНЕСКО прогресивна громад­ськість світу відзначила 100-річний ювілей Степана Васильченка.

Подібний матеріал

  1. ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ (1845-1907)
  2. ІBAH ПЕТРОВИЧ КОТЛЯРЕВСЬКИЙ (1769-1838)
  3. ОЛЬГА ЮЛІАНІВНА КОБИЛЯНСЬКА (1863-1942)
  4. МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ КОЦЮБИНСЬКИЙ (1864-1913)
  5. ЛЕСЯ УКРАЇНКА (1871-1913)