Павло Грабовський

Народився П. А. Грабовський 11 вересня 1864 р. в селі Пушкарному, Охтирського повіту, Харківської губернії, в бідній родині паламаря. Батько помер у молодому віці, залишивши п'ятьох дітей. Становище родини ще більше погіршилось. Павло навчався спочатку в церковно-парафіянській школі, у десятирічному віці став учнем Охтирської бурси, котра, як позначував сам в автобіографії, нічого йому не дала. З 1879 року продовжує навчання в Харківській духовній семінарії.

Ще з юнацьких років поет зв'язав себе з революційним рухом в Росії, з ним разом виріс і розвивався. Змалку Грабовський зазнав всієї гіркоти життя сільської бідноти, пригніченої залишками крі­посництва, розореної податками, викупними платежами, нещадно експлуатованої поміщиками і куркулями. Це зародило в його душі гострий протест проти соціальної нерівності, глибоку ненависть до експлуататорів. Поет ладен був піти на муки за народ. Служити наро­дові — його мета і «невідхильна потреба серця». Ця «потреба серця» спрямувала Грабовського на шлях революційної боротьби, вона ж дала зміст і напрямок його поезії.

Бажання наслідувати їх приклад. Коли ж він вступає до Харківської семінарії, то відразу ж зв'язується з революційним гуртком партії « Чорний переділ ».
Перебуваючи під гласним наглядом поліції, він до квітня 1885 р. проживав у с. Пушкарне, безрезультатно намагаючись знайти роботу, а після зняття нагляду переїхав до Харкова, де працював коректором газети. Тут він поновлює революційну діяльність. Усі ці роки, починаючи з семінарії, Грабовський активно займається самоосвітою, пробує сили в літературній творчості, із запалом віддається революційній роботі.

Як видно з матеріалів Харківського губернського жандармського управління, Грабовський був одним із керівників революційної організації, розповсюджував нелегальну літературу, займався збиранням коштів на революційну справу. До його обов'язків входила робота з молоддю з питань народницької програми і соціальних питань.

У листопаді 1885 р. Грабовського беруть на військову службу. Місце дислокації піхотного полку (м. Валки поблизу Харкова) давало йому змогу не втрачати зв'язків з підпільною народницькою організацією. Проте невдовзі як покара за виступ проти армійського начальства його чекало переведення до Туркестанського військового округу. Саме тоді жандармерії вдалося розкрити його участь і у розповсюдженні звернень народників до селян, присвячених 25-річчю «визволення» селян від кріпосної залежності («Русский народ» і «Слово к народу»). В Оренбурзі Грабовського заарештовують, повертають до Харкова й ув'язнюють за приналежність до peволюційної організації. Після судового слідства Грабовський був висланий на 5 років в Балаганський округ Іркутської губернії, але прожив там всього кілька місяців.

У серпні 1889 року він був втретє заарештований і ув'язнений в Іркутській тюрмі. На цей раз заарештували його в зв'язку з кривавими подіями — звірячою розправою царської охранки над політичними засланцями, що відома в історії під назвою «Карійської трагедії».

Тільки в кінці 1896 р. Грабовський дістав змогу виїхати в Якутськ — губернське місто, де значно активніше протікало життя політичних засланців. Тут остаточно були сформовані збірка перекладів «Доля» (вийшла у Львові в 1897 p.), а також збірка оригінальних і перекладних поезій «Кобза», надіслана Б. Грінченку на Україну і видана в Чернігові 1898 р.

Грінченку було надіслано й рукопис перекладів творів українських поетів російською мовою, але вони не були надруковані.
Ще в роки перебування в бурсі Грабовського «зацікавили своїм геройством» революційні народники 70-х років і викликали у нього Значну роль в українському літературному процесі відіграла написана на засланні стаття Грабовського «Дещо про творчість поетич­ну» («Зоря», 1897). У ній Грабовський аргументовано спростовує теорію «мистецтва для мистецтва», обстоює тенденційність мистецтва, його реалізм, ратує за прогресивний світогляд як одну з запорук створення справжньої літератури. Розробка проблематики цієї статті своєрідно продовжена Грабовським у листах до Б. Грінченка 1897-1902 pp.

У 1899 р. Грабовський здійснює переїзд з Якутська в Тобольськ, по дорозі роблячи нетривалу зупинку в Іркутську. В Тобольськ поет прибув у вересні 1899 р. Цьому місту судилося бути останнім у його житті. Грабовський мешкав ще в кількох сусідніх населених пунктах, проте йому так і не пощастило повернутися на Україну, як він про те мріяв.

Наприкінці 1900 року в Тобольську Грабовський одружився з Анастасією Миколаївною Лук'яновою, яка вчилася в фельдшерській школі. Павло Арсенович був життєлюбною людиною і вважав, що людина повинна жити повнокровним життям. Анастасія Лук'янова була вислана в Тобольськ по звинуваченню у належності до терористичного гуртка. Подружжя з'єднало сильне прчуття і спільні погляди, а через рік у Грабовських народився син Борис.

Майже весь вільний час поета поглинала малооплачувана і вис­нажлива робота (коректором у редакції, у ветеринарному управлінні, приватні уроки тощо). Роки заслання вкрай підірвали його здоров'я, в Тобольську він дуже хворів. Проте й у таких умовах Грабовський не залишає літературної роботи, готується видавати зібрання творів, пише нові вірші. На цей період припадає інтенсивне, цінне, з історико-літературного погляду, листування Грабовського з Б. Грінченком.

Помер Грабовський 12 грудня 1902 р. у Тобольську, похований згідно із заповітом на кладовищі поруч з декабристами.

Будучи вже тяжко хворим, Грабовський 24 листопада 1902 року на­писав Борису Грінченку хвилюючого листа про те, що усвідомлює свою близьку смерть і просить подбати про свою сім'ю.

По смерті поета українські друзі поета допомогли Анастасії Мико­лаївні й Борису. Дружина Грабовського закінчила фельдшерську школу, а згодом змогла переїхати в Україну.

Архіви чоловіка Анастасія Грабовська передала Борису Грінченку.

Подібний матеріал

  1. ГРИГОРІЙ САВИЧ СКОВОРОДА (1722-1794)
  2. Тарас Григорович Шевченко (1814-1861)
  3. ІBAH ПЕТРОВИЧ КОТЛЯРЕВСЬКИЙ (1769-1838)
  4. Ярослав Мудрий
  5. ГРИГОРІЙ ФЕДОРОВИЧ КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО (1778-1843)