МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ

17 вересня 1864 року в місті Вінниці. У сім'ї дрібного урядовця народився Михайло Михайлович Коцюбинський.
Батько родини був гарячої та неспокійної вдачі і не міг зносити утисків начальства, через що часто міняв роботу, а сім'я змушена була подорожувати з місця на місце за його призначеннями. 3 1875 року майбутній письменник навчався спочатку в останньому класі початкової школи м. Бар, а потім упродовж п'яти років — у Шаргородському духовному учи­лищі. По закінченню училища відправ­ляється до Кам'янець-Подільського, напевне, маючи намір вступи­ти до університету, проте через нестатки мрія не здійснилась.

У 1881 році зближається з народовольцями. Наступного року за участь у нелегальних зборах з нагоди річниці вбивства Олександ­ра Коцюбинського було заарештовано, а після звільнення взято під постійний нагляд поліції. Повернувшись до Вінниці, засновує нелегальний гурток, учас­ники якого знайомляться з нелегальною літературою. У квартирі Коцюбинського зроблено обшук, поліція заносить його до списку « неблагонадійних ». Після того як батько залишається без посади, а мати сліпне, 19-річний юнак змушений утримувати велику родину.

Впродовж 1882-1891 років займається репетиторством у сім'ях чиновників Вінниці та навколишніх сіл. У Вінниці М. Коцюбинський пише перші свої твори - оповідання Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» (1884) і «Дядь­ко та тітка» (1885).

У Вінниці Михайло Коцюбинський намагався одержати відгук на свої перші спроби пера від місцевого присяжного уповноваженого Неймана, людини з великими симпатіями до української літератури. Вирок був суворим: молодому авторові радили ніколи більше не братися за літе­ратурну творчість, щоб «не калічити святу нашу мову». Але через шість років Панас Мирний, прочитивши оповідання «Харитя», напише моло­дому колезі схвильованого листа: «Прочитав я її («Харитю») та й нестя­мився!.. У такій невеличкій приповісті та так багато сказано! Та як сказа­но! Чистою, як кринична вода, народною мовою; яскравим, як сонячний промінь, малюнком... Та так тільки справжній художник зможе писати!» Саме мову, в хисті до якої Коцюбинському відмовляли, відзначив вели­кий прозаїк Панас Мирний.

У 1897-1898 роках працює в житомирській газеті «Волинь». У 1898 році повертається до Чернігова, де й оселяється, влашту­вавшись у земську управу. Заробіток дрібного урядовця був дуже низьким, а на утриманні Коцюбинського була сім'я і сліпа мати, яка, до речі, на кілька років пережила сина. Щоб вести пристойне життя, Коцюбинський змуше­ний був багато працювати, але літературна робота не давала великого прибутку. Через заборону української мови автор одержував платню значно нижчу, ніж перекладачі його творів.

І хоча значущість Ко­цюбинського для України така ж вагома, як Чехова для Росії, його твори оплачувались значно нижче, ніж російського колеги. За нове­лу «Intermezzo» Коцюбинський отримує від «Літературно-науково­го вісника» 35 карбованців, а Чехов продав свої твори видавцеві за 75 тисяч карбованців. Навіть на лікування у Коцюбинського не ви­стачає коштів, проте він навіть не спробував писати російською. У 1899 році у Львові виходить перша збірка оповідань «У путах шайтана ». Того ж року у журналі «Жизнь» опубліковано російський переклад журналу «Для загального добра». 3 1899 року починає виходити у Львові зібрання творів, закінче­не сьомим томом у 1913 році. Майже всі значні твори письменника вийшли за його життя. У 1903 році перебуває у Полтаві на відкритті пам'ятника Іва­нові Котляревському. Тут зустрічається з Панасом Мирним, Ми­хайлом Старицьким, Лесею Українкою, Василем Стефаником,
Оле­ною Пчілкою.

У 1905 році за порадою лікарів здійснив подорож до країн Цент­ральної та Західної Європи — Австро-Угорщини, Німеччини, Італії, Швейцарії. Після повернення обирається головою чернігівської «Просвіти». 1906-1912 — створення оповідань «В дорозі», «Коні не винні», новел «Intermezzo», «Persona grata», повісті «Fata morgana». 1909 року перебуває на лікуванні в Італії, де особисто знайо­миться з М. Горьким. Тут він пише новели «Лист», «Подарунок на іменини». 1910-1914 pp. - з ініціативи Горького видавництво «Знание» випустило три томи творів М. Коцюбинського в російських пере­кладах. 1911-1912 pp. - кілька разів побував у гуцульському селі Криворівні, де зустрічався з Іваном Франком, Лесею Українкою, етно­графом і фольклористом Володимиром Гнатюком. Усе це зумовило появу повісті «Тіні забутих предків». З кінця 1912 року тяжко захворів.

1912 — січень 1913 pp. — лікується в університетській клініці професора Василя Образцова в Києві, проте медицина вже була безсила.
25 квітня 1913 року Михайло Михайлович Коцюбинський по­мер. За передсмертним бажанням його було поховано у Чернігові на Болдиній горі, в гаю Троїцького монастиря.

Одного разу в дитинстві, коли малий Михайлик захворів, під час марення він раптом заговорив українською мовою, В російськомовній родині це було дивним. Після одужання хлопчику розповіли про цей ви­падок. Він ще дужче зацікавився українським словом і в 9 років писав українські пісні на взірець народних, а в 12 років пише велику повість з фінського життя російською мовою.

Пристрасть до читання з'явилась у хлопчика в 11-річному віці, коли сім'я жила на селі і він закохався в 16-річну дівчину, яка не звертала на нього уваги. Тоді Михайлик вирішив стати великою людиною і при­вернути до себе серце дівчини, покладаючи всі сподівання на книжки. Прочитані твори пізніше відіграли велику роль ужитті Коцюбинського і сприяли його становленню як письменника.

Уже в першій літературній спробі М. Коцюбинського знайшли ві­дображення характерні риси реаліста. У ранній манері автора просте­жується схожість із творчістю Шевченка, відчутній вплив Івана Нечуя-Левицького та Панаса Мирного. Академік Сергій Єфремов, глибокий знавець творчості Михайла Коцюбинського, підмітив «етнографічно-реалістичну» манеру його творчості. У цьому стилі написані твори: «На віру», «Ціпов'яз», «На крилах пісні», «Для загального добра» та інші, що вийшли у 90-ті роки. У цей період можна побачити своєрідні особ­ливості художнього методу М. Коцюбинського: його цікавлять не под­робиці побуту, а душевні переживання, людські почуття.

У малій прозі М. Коцюбинського можна відокремити умовну тема­тичну групу творів, пов'язаних із подіями революції 1905 року. У них персонажі поставлені в екстремальні ситуації («В дорозі», «Він іде!», «Сміх», «Невідомий», «Подарунок на іменини»). У більшості з цих новел —трагічне забарвлення. Наприклад, «Сміх» психологічно розкрив драму інтелігенції, котра надто пізно усвідомлює свою підсліпуватість (адвокат Чубинський), і трагізм одуреного чорно­сотенною пропагандою, споєного селянства, що в святковому одязі схо­диться з сіл до міста громити власну демократичну інтелігенцію.
Після перших творів Коцюбинський звертається до літератури єв­ропейської.

Найбільший вплив на М. Коцюбинського мали ті письменники, які відтворили внутрішній світ людини у бездоганній мистецькій формі — Гі де Мопассан, Моріс Метерлінк, Генрік Ібсен, Август Стріндберг та інші. Проте це було не сліпе копіювання гучних прийомів. Письменник узяв лише ідею, форму, втіливши її за допомогою як власних уподобань та смаку, так і через світосприймання свого народу.

Наполегливі шукання засобів для розкриття психологічної склад­ності образу приводять до традицій європейської літератури. Сам пись­менник в автобіографії відзначив, що на нього «мали вплив найбільше письменники європейські...» Так поступово намічається його перехід до імпресіонізму — стилю, у якому письменник знайшов себе.

Характерною рисою більш пізньої творчості Коцюбинського є тонкий аналіз настроїв та почувань. Події, що супроводжують життя героїв, поступаються перед внутрішнім станом — думками, почуттями.

Подібний матеріал

  1. ЛЕСЯ УКРАЇНКА (1871-1913)
  2. Василько – мій улюблений герой. М.Коцюбинський, оповідання «Ялинка»
  3. Трагедія закоханих Івана та Марічки. М. Коцюбинський «Тіні забутих предків»
  4. ПАВЛО АРСЕНОВИЧ ГРАБОВСЬКИЙ (1864-1902)
  5. ГРИГОРІЙ ФЕДОРОВИЧ КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО (1778-1843)