Велика Вітчизняна війна

Мій дідусь дуже мене любить, а я відповідаю тим самим. Скільки себе пам'ятаю, дід завжди поруч зі мною. Чи читає книжку, чи зі мною на прогулянці, чи розповідає про своє дитинство.
У родині дід був старшим сином і як першу дитину його пестили. Дитячих іграшок було мало, з ними поводилися дуже обережно, більша частина іграшок була саморобна. Дворові хлопці, з якими дружив дід, були надзвичайно швидкі й рухливі, давали гратися своїми іграшками, не бились. І раптом почалася Велика Вітчизняна війна. Було тоді моєму діду тільки шість років. Хоча він і був ще маленьким, але добре запам'ятав той час. Його батько, мій прадід, пішов на фронт у перші дні війни 1941 року, був два рази поранений, відзначений нагородами. А мати мого дідуся за професією була медсестрою, пішла працювати у прифронтовий польовий шпиталь і діда зібрала з собою.
За всі роки війни мій дідусь надивився на страждання бійців, бачив їхню смерть, голодував, був під обстрілом.
Війна відібрала дитинство не тільки в мого діда, але й у багатьох дітей. Тому дідусь мене навчає берегти мир, дорожити ним.

Подібний матеріал

  1. Моє рідне місто – Донецьк
  2. Мій родовід
  3. «Ой яка чудова українська мова!»